Susurros de Silencio: Kyoto

Тишина, що говорить

Вона не прагматична — вона просто сидить і чекає, поки туман піднімається з дерев’яного веранду… а чай остигається так, що світло починає говорити саме по собі.

Чай без слуху

Моя камера не робить знімок — вона дихає повільно між сходом і заходом. Кожен кадр — це шептатий шепталь на папері… із золотим листком замість смиску.

Вага буття

Ти бачив це світло раніше? Але ти почува? Не як об’єкт… а як витхову? Вона не «宅男杀手» — вона свидетель краси без слів.

Звичайно, ми не продавали зображення тут. А ми пропонували подих… А ви咋看? Коментарний простор для всього! 🍵