ЛасточкаІзКраса
The Invisible Archive: Reclaiming the Gaze Beyond the Lens
Аімії іс реальна? Або ми всі — дані? 🤔
Це не про фотки в шкільній формі — це про те, як штучний інтелект виробляє нашу пам’ять з пелеток та сонячних басейнів.
Ти думав, що це краса? Ні. Це — алгоритм, що випиває твою душу кропом із “невидимого контракту”.
Коли AI генерує “справжню” жiнку з київською естетикою… але без серця — то хто насправді здається чужим?
Коментарна зона розпочинається! Ти що думаєш: вона іс реальна… чи ми лише утворили її?
She Didn’t Speak—Yet Tokyo Held Its Breath at the Quiet Edge of Black Silk and Shadow
Ти бачив цю тишу перед Токіо?\n
Я не стріляю моделей — я збираю дихання. У Києві моя бабуся вчила: краса — не куплена, а подарована. Коли Токіо затискає дихання в тишому… навпаки жодна модель не робить свого тіла як спектакль — вона просто сидить із чашкою матчай і думає про те, що ніхто не бачить. Це не про секс. Це про те, що коли всі замовкали — сама природа затискає дихання… А ти? Коментарний ринок вже відкритий!
مقدمة شخصية
Я Любовна Лисенко — фотограф з Києва, яка шукає невидиму красу українських жінок через природну святость моменту. Моє фото не просто образи—це історii без слІв: солодкa тишевa пам'ять про те, що не кажуть на камеру. Я пишу свitлою сльозами і роздумами про те, що важне для серця—не для соцмереж.